На сторінках «вогнетривкого» роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» головна героїня дуже здивувалася, коли почула розповідь про власну прапрабабусі, яка була французькою королевою 16 століття. Напевно, точно так же здивувався б Отто фон Бісмарк, якби дізнався про одну своєї далекої родички.
Вважається, що рід Бісмарка – один з найстаріших дворянських родів Європи. Його генеалогічне древо розкинулося на кілька століть, йдучи корінням в європейське середньовіччя. Предки Бісмарка по чоловічій лінії були Бранденбургскими лицарями і землевласниками, відрізняючись хоробрістю і войовничістю. Навіть в новий час деякі з них встигли прославитися нестримним характером, як, наприклад, Людольф-Август Бісмарк. Цей представник прізвища зумів стати вигнанцем в Німеччині, втекти в Росію, на колобродити в Курляндії і в кінцевому підсумку, опинитися в сибірському засланні. Як не дивно, після таких пригод, він продовжив військову кар’єру і навіть займав якийсь важливий пост. Можливо, позначалося саме аристократичне походження, якого було ні відняти.
Німецький канцлер Отто фон Бісмарк не дуже любив французів. Але за іронією долі він був пов’язаний з Францією кровними узами. Деякі дослідники генеалогий простежують його рід ледь не до самого франкського імператора Карла Великого. Справа в тому, що прапрабабуся Бісмарка Доротея Софія фон Катті походила з гессенських маркграфов. А ті, в свою чергу, аж ніяк не гребували династичними зв’язками з Францією. Далі химерне переплетення генеалогічних гілок призводить до французького короля Філіпа I (1052-1108), спорідненістю з яким напевно пишалася Доротея Софія фон Катті.
Можливо, король Філіп поступався в державному таланті своєму прусського нащадку з 19-го століття. Але між ними все одно було чимало спільного. І той і інший як ніби з легкістю йшли по життю. Філіп без труднощів зійшов на трон, і Бісмарк майже за помахом чарівної палички зайняв ключові урядові посади. Філіп багато дбав про власний прибуток і Бісмарк ніколи не забував про своїх маєтках і їх прибутковості. Філіп холоднокровно спостерігав, як його васал Вільгельм Нормандський завоював Англію і Бісмарк з благородним спокоєм приєднував до Пруссії нові землі, об’єднуючи Німеччину. Ось тільки Бісмарк воював з Францією – країною своїх далеких предків. І воював цілком успішно, затвердивши лаврами переможця Німецьку імперію.
Але до чого ж тут Рюриковичі, ім’ям яких по праву називав себе Іван Васильович з відомого кінофільму і до яких навряд чи зарахував би себе Бісмарк? Все дуже просто. Французький король Філіп був сином Анни Ярославни, доньки давньоруського князя Ярослава Мудрого. А тут, як ви розумієте і до Рюрика недалеко – всього кілька поколінь.
Анна була молодшою з трьох дочок київського князя Ярослава. Вона виросла в Києві, була справжньою красунею з розкішними золотистими локонами і отримала прекрасну освіту. Тому коли в 1048 році на Русь прибуло французьке посольство, то на молоду принцесу відразу звернули увагу. Незабаром її руки попросив овдовілий французький король Генріх I, а через рік на світ з’явилося немовля Філіп, пізніше успадкував престол. Так Анна Ярославна виявилася в середньовічній Франції. Дивовижне поєднання гострого розуму і царственого чарівності дозволило їй назавжди залишитися в історії. Та й ще як! Здається, французи досі захоплюються своєю королевою.
Очевидно, що Анна Ярославна перевершила багатьох і багатьох своїх сучасниць. В епоху, коли жінці (тим більше при дворі) відводилася другорядна роль, вона енергійно займалася державними справами. Її здібностями захоплювалися герцоги, королі і сам Папа Римський, який писав про «чудової дівчини з величезними чеснотами». Тож не дивно, що Анна Ярославна не втратила свого впливу і поваги навіть після смерті чоловіка – короля Генріха.
Королівське подружжя залишила багато нащадків. Через довгі століття ниточка дотяглася і до «залізного канцлера» Бісмарка. Природно, по жіночій лінії. Але як ніби саме від королеви Анни Бісмарк успадкував ті якості, які зробили його великим політиком. Дійсно, чи міг в середовищі «прусської вояччини» з’явитися на світло настільки обдарований державний діяч? Швидше, він став би сумлінним служака, життя якого пройшла б у постійній муштрі на плацу і в походах, як у інших представників прізвища. Але гени, видно, зробили свою справу.
Та й ставлення Бісмарка до Росії було трепетним і небайдужим. Він не тільки вивчив російську мову, але міг добре нею розмовляти. Відомі багато його висловлювання, які характеризують канцлера як прагматичного прихильника російсько-німецької дружби і співпраці. Але людина, яка завершив кар’єру словами «комедія скінчилася», мав ще глибоким сарказмом і вражаючою проникливістю. Бісмарку, зокрема, належать слова: «Війна між Німеччиною і Росією – найбільша дурість. Саме тому вона обов’язково трапиться». І вона трапилася. Причому, на жаль, не один раз…
«Ось так вигадливо тасується колода!» – говорив інший персонаж згаданого твору Булгакова, менш привабливий, ніж Маргарита. Безперечно, мав рацію Михайло Опанасович, вкладаючи в уста свого героя слова про те, що питання крові – найскладніші питання у світі. І звичайно, самі заплутані і цікаві.
Джерело: pereformat.ru
Успіхів у пошуку.
