Якби структура людства була бінарним деревом, де на кожен елемент припадає два батьківських елемента, то у кожної людини 600 років тому було б мільярд живих родичів. Ми звичайно знаємо, що це не так. Пояснення цього явище лежить в принципі “редукції предків”.
Якщо намалювати генеалогічне дерево одну людину, то дивним чином з’ясується в кожному наступному поколінні кількість родичів стає в два рази більше (батьків – двоє, бабусь / дідусів – четверо, пра-бабусь / пра-дідусів – вісім і т.д.). Якщо взяти за покоління 20 років, то в столітті проходить п’ять поколінь, значить за 6 століть це 30 поколінь, а це означає що у кожної людини 600 років тому було 2^30 предків, тобто близько мільярда людей. Чи варто говорити, що на всій землі в той час жило лише близько 300 мільйонів чоловік. Така структура, де на кожен елемент припадає два “батьківських елемента” називається бінарним деревом.
Однак, як видно, людство ніяк не є таким деревом, структура населення більш складна – цей напрямок не циклічний графік. Це означає, що люди набагато більш тісно пов’язані один з одним генетично, ніж вони хочуть це виставити. Такий процес об’єднання “дерева предків” називається редукцією предків (pedigree collapse).
Правда, найзручніше досліджувати це питання на тварин. Наприклад, на собаках, чий репродуктивний вік значно менше, ніж у людини. У нинішніх собак на початку XX століття можуть бути предки вже 70-80 покоління.
Якщо розглядати Росію, то 600 років тому на її території (мається на увазі територія нинішньої Європейської Росії, України і Білорусії) жило близько 10 мільйонів чоловік. Редукція предків таким чином становить майже 95%. Загалом, ймовірність того що двоє російських людей не мають спільних предків за часів Івана Грозного дуже мала. Однак, у зв’язку з замкнутістю регіонів-цивілізацій і станової системою в багатьох частинах світу має сенс розглядати географіка-соціальну генеалогію.
У цьому сенсі враховуючи невеликі розміри привілейованих станів їх редукція проявляється ще більш швидко і наочно. Наприклад, Карлос II (Карл II), останній Габсбургський король Іспанії (1661-1700), після якого почалася відома війна за іспанську спадщину (War for Spanish succession) відрізнявся не тільки зовнішнім потворністю, але ще і слабоумством, епілептичними припадками, він не міг жувати і говорити через невідповідною щелепи і гігантського мови, який заважав проходити їжі. Його прямими предками в 1550 році були тільки двоє осіб (у звичайної людини їх було б близько 50) – настільки королівські сім’ї боятися розбавляти свою кров. Напевно, їм варто спробувати почати розмножуватися брунькуванням.
Хочеться окремо відзначити, що деградація, викликана виснаженням генетичного коду характерна не тільки для біологічних видів. Хорошим прикладом може бути виснаження соціальних систем і політичних еліт, які без припливу нових пасіонарних сил селекціонують на паразитически-застійних ідеях збереження своєї влади. Одним словом, якщо придивитися, то в засиділася влади можна без особливої напруги розгледіти риси Карла II. У нас це прийнято називати фетишизували аттрактором.
Успіхів у пошуку.
