Зайшов як то розмова про по-батькові і висловили таку думку, що мовляв вони є тільки у деяких слов’янських народів. А де ще в світі зустрінеш Ім’я, Прізвище та По батькові? Ви ось згадайте?
Але виявляється не все так просто…
Взагалі в до фамільний період іменування по імені та по батькові служило цілям більш точної ідентифікації людини, тобто виконувало ту ж соціальну функцію, що і сучасні прізвища.
Вживання по-батькові в тому чи іншому вигляді властиво багатьом культурам, але найбільш характерні серед тих народів, у яких прізвища з’явилися зовсім недавно, або взагалі відсутні як клас. На сьогодні широке поширення вони отримали в арабському, ісландському, монгольському, східнослов’янських та болгарською мовами.
У греків, як у стародавніх, так і у сучасних, по батькові є ім’я батька в родовому відмінку. У стародавніх греків в повсякденному житті вживалося тільки індивідуальне ім’я, але для офіційних документів використовувалося і по батькові. Так, повне ім’я Демосфена – Демосфенес Демосфенус Пеаніеус, тобто Демосфен син Демосфена з філи Пеан.
У сучасних греків, як і у стародавніх греків, по батькові знаходиться між ім’ям і прізвищем. У Греції заміжня жінка змінює по-батькові на по-батькові чоловіка. У радянських греків по батькові були за тим же принципом, що і у болгар. Наприклад, Олександр Нікос Кандаракі. В окремих місцевостях Греції ім’я та по батькові вимовляють разом. Наприклад, літературне ім’я Георгіос Костянтину Пападас в побутовій сфері звучить як Гіоргос Коста Пападас, а ім’я та по батькові в злитому вимові як Гіоргокоста.
У нормандському мові використовувалися по батькові у формі “fils de Gérald” (син Джеральда). Від цієї форми відбулися багато сучасних англійські прізвища, що починаються на “fitz”.
В арабській мові для позначення по-батькові у чоловіків використовується частка “ібн”, що означає дослівно син (ібн Мухаммад = син Мухаммада). У жінок по-батькові використовується набагато рідше, в цьому випадку перед ім’ям батька ставиться частка “бинт”, буквально дочка.
Той же принцип використовувався і іншими семітськими народами. Наприклад, у євреїв по батькові утворювалося за допомогою частки “бен” або “бар”, що в перекладі відповідно з івриту та арамейської також означає син. Наприклад, Шломо бен Давид – Шломо (Соломон) син Давида, Шимон бар Йохай – Шимон син Йохая.
У вірменській мові по батькові утворюються шляхом додавання до імені батька суфікса “і”. Наприклад, якщо людину звуть Армен, то по батькові його дітей буде Армені. Вірменський суфікс “і” означає приналежність до кого-то або до чогось. Коріння багатьох вірменських прізвищ походять від імен засновників пологів, і, отже, колись вони були по батькові.
У повсякденному спілкуванні вірменські по-батькові зазвичай не вживаються.
У древньоскандинавською мовою і його живе спадкоємця – ісландською мовою люди за традицією не носять прізвищ, їх місце займають по батькові. Ісландський закон прямо забороняє брати прізвища: «Ніхто не повинен брати собі прізвище в нашій країні».
Чоловічі ісландські по-батькові утворюються додаванням “son” [сон] (син) до родовому відмінку імені, жіночі – з додаванням “dóttir” [доуттір] (дочка): наприклад, Йоунссон і Йоунсдоуттір (син Йоуна, дочка Йоуна), Сноррасон і Сноррадоуттір ( син Сноррі, дочка Снорри, ім’я батька – Снорри).
Зрідка зустрічається конструкція з двох по-батькові, утворених від імені батька і імені діда (причому друге по-батькові виступає в родовому відмінку), наприклад Йоун Тоурссон Бьярнарсонар (Jón Þórsson Bjarnarsonar) – буквально Йоун, син Тоур, сина Бьярні.
У болгарській мові по батькові утворюються шляхом додавання до імені батька суфікса “ов” або “їв”, тобто способом, існував і в Росії. Наприклад Георгі Іванов Іванов – Георгі син Івана Іванова, Івайла Тодорова Стоянова – Івайла дочка Тодора Стоянова.
У вайнахів (чеченців і інгушів) по батькові передує імені – Хьамідан Ваха, Ваха Хамидович – так звучало б російською мовою.
Монгольське по-батькові є ім’я батька в родовому відмінку, утвореному шляхом додавання суфіксів “ин” або “ійн”. Головним ідентифікатором людини в побуті служить особисте ім’я, в той час як по батькові фігурує насамперед в офіційних документах і ЗМІ. На листі по-батькові, а не ім’я скорочується до ініціал: напр., Намбарин Енхбаяр – Н. Енхбаяр. В останні роки в ЗМІ, особливо орієнтованих на зарубіжну публіку, намітилася тенденція писати ім’я батька без суфіксів родового відмінка і іноді після особистого імені на манер західній прізвища, напр., Мөнх-Ерденегійн Төгөлдөp – Мөнх-Ердене Төгөлдөр.
Тюркські по-батькові утворюються за допомогою слів “огли” (Ули, уулу) для синів і “кизи” (гизи) для дочок (слова син і дочка в присвійний формі 3 особи однини). Наприклад, діти азербайджанця Саліма на ім’я Мамед і Лейла будуть зватися Мамед Салім-огли і Лейла Салім-кизи.
У Нідерландах по-батькові існували в минулому і досі неофіційно використовуються у фризів. Жіночі по-батькові утворювалися за допомогою “dochter” (дочка), чоловічі – за допомогою “zoon” (син), в скороченому варіанті “sz” або “s”. Наприклад, повне ім’я відомого композитора було Ян Пітерсзон Свелінка (Jan Pieterszoon Sweelinck), повне ім’я Рембрандта – Рембрандт Харменсзон ван Рейн (Rembrandt Harmenszoon van Rijn).
У осіб незнатного походження прізвище могла бути відсутнім, і в таких випадках по-батькові частково грало роль прізвища і дозволяло розрізняти людей. Так, у відомого мореплавця Віллема Баренца прізвища не було, Баренц (Barents, Barentsz) або Баренцзон (Barentszoon) – по батькові, яка означала син Барента.
Згодом, коли все населення Голландії набуло прізвища, по батькові практично вийшли з ужитку.
Російське по-батькові
Російське по-батькові почали вживатися досить рано; перша згадка про це відноситься до 945 року. Однак до XIII століття частота вживання по батькові була невисокою.
Форма чоловічого по-батькові в сучасній російській мові з закінченням на “ович” (після основ на м’яку приголосну “евич”) сходить до по-батькові давньоруських князів і знаті Московської Русі; підлі люди не мали права користуватися такими по-батькові.
Починаючи з XVI століття, іменування з “ович” вважалося особливим привілеєм, таке право незнатним людям даровалось особисто царем і за особливі заслуги. Так, в 1610 році цар Василь Шуйський, в подяку за сприяння купців Строганових в приєднанні Уралу і Сибіру до Московської держави, звелів Максиму і Микиті Строгановим, їх нащадкам і нащадкам Семена (Іоаннікіевіча) Строганова писатися з “вічем” і дарували спеціальне звання іменитих людей. У XVII столітті Строганова були єдиною купецької прізвищем, що носила це звання.
По батькові підлих, тобто незнатних людей, в Росії спочатку утворювалися як коротка форма присвійного прикметника від відповідного імені, наприклад: Іван Петров син або, в більш пізньому варіанті, Іван Петров; Федір Лукін син – Федір Лукін. У певний момент по-батькові могло стати спадковою прізвищем, таким чином син Івана Петрова звався Василь Іванов син Петров, його онук – Микола Васильєв син Петров і т. д.
Однак форми по батькові на “ов” і “ев” вживалися лише в канцелярської мови, в офіційних документах. У неофіційних же ситуаціях, в побуті, російські люди іменували один одного і по іменах і по-батькові в такій формі, яка звична нам тепер: величання на “ович”, “евич”, “овна”, “евна”, “ич”, “ична”, “інічна” не обмежувалася. Іноді воно використовувалося навіть замість імені (як іноді і зараз), коли говорить хотів підкреслити особливу повагу до людини, виказати відтінок розташування, любові.
За російським правилам, по батькові завжди утворюється від чоловічого імені – від імені батька. Однак відомо кілька випадків, коли по-батькові утворювалося від імені матері: син галицького князя Ярослава Осмомисла (бл. 1130-1187) і його коханки Настасії в народі отримав прізвисько Олег Настасьевіч. Пізніше він успадкував галицький престол.
Крім того, в Росії позашлюбні діти чоловіків-дворян і дівчат-простолюдинок (служниць, кріпаків…) нерідко отримували прізвище, утворене від імені матері (Катеріненко, Машин, Надєждін…) замість прізвищ, утворених від по-батькові.
Джерело: fishki.net
Успіхів у пошуку.
